Міністр фінансів, представляючи проєкт бюджету на 2022 рік, запропонував прив’язати значну частину державних витрат до прийняття законопроєкту №5600. Виявилося, що від цього залежать і реконструкція аеропортів, і підготовка до довгоочікуваного перепису населення, і цифровізація, і багато іншого.

Мій аналіз свідчить, що ніяких додаткових 30 млрд грн, які від законопроєкту №5600 розраховує отримати Міністерство фінансів у 2022 році, не буде. Основні надходження передбачалися за рахунок руди. Але вона впала нижче $100/т. Удар по фермерах, яким хочуть запровадити мінімальні податкові зобов’язання й у 4-5 разів збільшити мінімальний податок на землю, згідно з поточною версією, відклали до 2023 року. Податок на землю стягуватимуть у 2023 році за підсумками 2022 року. ПДВ щодо будівництва вже прибрали. Можливо, держава зможе отримати щось від екологічного податку. Але загалом, за моєю оцінкою, максимум, що вони зможуть зібрати, – це додатково 5-10 млрд грн.

При цьому в бюджеті 2022 року за поточними доходами, без додаткових надходжень від №5600, є резерви на 110 млрд грн. Це передусім доходи від імпорту: ПДВ, імпортний акциз і мито. Є резерви й за неподатковими доходами, мінімум на 45-50 млрд грн. За моєю оцінкою, на економічну діяльність у поточному році буде витрачено близько 250 млрд грн. А до консолідованого бюджету на 2022 рік Мінфін заклав лише 199 млрд, тобто на 20% менше. Але, незважаючи на це, він рапортує про збільшення на рівні держбюджету.

За такої композиції бюджету, при тому, що бюджетні організації також збільшують свої тарифи – на оренду, на навчання в дитячих садках тощо, – зрозуміло, що ціни скрізь поступово зростають. За моїм прогнозом, економіка у 2022 році розвиватиметься за інфляційним сценарієм, рівень інфляції значно перевищить 6,2%, закладені в проєкті бюджету. Це дасть підприємствам змогу генерувати більше податків і підвищити бюджетні надходження за нинішнього рівня оподаткування.

Отже, все економічні витрати, заплановані в цьому бюджеті та прив’язані до законопроєкту №5600, можна спокійно виконати і без нього. І мати при цьому базовий дефіцит бюджету 2,2% від ВВП, що набагато нижче того прогнозу, який зробив Мінфін.

Держава дуже сильно помиляється в своїх прогнозах в поточному році, і, відповідно, вона неправильно будує прогноз на майбутній рік. Вважаю, це пов’язано з тим, що міністерства починають бюджетний процес ще в березні й орієнтується при цьому на березневі-квітневі прогнози. На початку весни інфляції ще не було, і тоді їхні прогнози були більш-менш адекватними. Хоча Нацбанк оновив свій прогноз уже в першому кварталі й уже було зрозуміло, що інфляція буде вищою. У такому разі це питання до міністерства економіки та якості його роботи. Це не перший випадок, коли вони так помиляються.

Важко сказати, чому держава так недбало ставиться до складання свого головного фінансового документа на рік. На мою думку, держава живе лише одним днем. У мене таке відчуття, що єдиний показник, який для них важливий, – це зібрати максимум грошей з підданих. Будь-якими способами. Гроші просто зараз і якнайбільше, а все інше їх не цікавить. Ви, піддані, самі виплутуйтеся як хочете.

Сталий розвиток, державна підтримка бізнесу, енергоефективність – здавалося б, це слова з актуального лексикону представників «важкої» промисловості: металургійного, гірничодобувного, машинобудівного бізнесу. Але про це говорять і виробники продуктів харчування. Здавалося б, зовсім інший ринок, інша продукція, робота з кінцевими споживачами, а слова ті самі: енергоефективну економіку не можна будувати без глобальної підтримки держави, експорт продуктів глибокої переробки зумовлює розвиток цілих сегментів бізнесу.

Про все це GMK Center почув на V Спеціалізованому міжнародному Запорізькому екологічному форумі від співвласника холдингу HD-group, засновника GFS GROUP Бориса Шестопалова. Публікуємо деякі тези його виступу:

– Енергоефективність сьогодні – це не данина модному тренду, це основа виживання компанії. Українські переробні підприємства затиснуті між високими цінами на всі без винятку commodity й зростаючою ціною на енергоносії. У вересні минулого року аукціонний газ коштував 4,7 тис. грн за 1000 куб. м; у вересні цього року – 18 тис. грн за 1000 куб. м. Зростання більш ніж у чотири рази. А з іншого боку, ми маємо еластичний споживчий попит, який перебуває на абсолютній межі. Зростання цін навряд чи можливий.

Ми бачимо на полицях українських супермаркетів продукцію європейських виробників, яка за ціною відповідає аналогічній українській продукції. По суті, в України більше немає тих переваг, про які ми говорили на протязі багатьох років: ні сировинної бази, ні дешевих енергоносіїв, ні невисокою заробітної плати у нас не залишилося.

Поки світ будував енергоефективну економіку, ми про це тільки говорили. І якщо інші країни використовували кошти, припустімо, від Кіотського протоколу на стимулювання в себе енергоефективних технологій, Україна їх розглядала як частину державного бюджету, підтримуючи дефіцит бюджету або Пенсійного фонду. У принципі, це триває й зараз. Але енергоефективну економіку не можна будувати без глобальної підтримки держави, без розвитку інфраструктурних проєктів.

Енергоефективність – це все, починаючи від утеплення підприємств, заміни обладнання на енергоефективне й закінчуючи роботою із входами. Сьогодні промислові підприємства змушені шукати ефективні джерела постачання електроенергії. Думаю, найближчим часом на дахах багатьох промислових підприємств можна буде побачити сонячні станції. Це вже даність. Навіть без «зеленого» тарифу ціна сонячної генерації абсолютно відповідає цінам енергії, одержуваної від мереж обленерго.

Сьогодні слід говорити про весь ланцюжок сталого розвитку та сталого споживання. Цього року наша група компаній прийняла усвідомлене рішення приєднатися до глобального договору ООН щодо сталого розвитку та відповідати його вимогам і критеріям у всьому, що стосується і нашого власного виробництва, і роботи з персоналом, і, що найскладніше, роботи з постачальниками.

Кілька останніх років експорт сільгосппродукції з України є дуже високим, і ми, по суті, повертаємо собі титул, статус годувальника Європи. Але навряд чи розвиток сировинного експорту є стимулом для розвитку країни. Наведу невеликий приклад. Зовсім поруч із нами є держава Туреччина. Один з моїх улюблених видів бізнесу –- це борошномельний бізнес і виробництво борошна, в тому числі зі спеціальними характеристиками. У складі нашої компанії є два млини, а третій ми зараз проєктуємо.

Туреччина, не маючи достатньої кількості зерна навіть для забезпечення власних потреб, менш ніж за 30 років побудувала найефективнішу борошномельну промисловість у світі. Зараз Туреччина, залишаючись одним з найбільших покупців пшениці в Чорноморському басейні, є найбільшим у світі експортером борошна. Маючи при цьому цілу стимулюючу систему, повертаючи частину інвестицій при будівництві борошномельних комплексів. Це призвело до того, що, розвиваючи експорт борошна й переробки зерна, Туреччина паралельно побудувала ще й найефективнішу машинобудівну галузь у сегменті виробництва машин для переробки сільгосппродукції.

Що ми маємо в цього випадку? Експорт продуктів глибокої переробки привів до розвитку цілих сегментів бізнесу. Це й експортний трейдинг, і машинобудування, і весь інноваційний ланцюжок, який вибудовується слідом за експортом. На моє глибоке переконання, за належного стимулювання бізнесу глибокої переробки він виникне й в Україні. Про це можна говорити безкінечно. І я думаю, що енергоефективні бізнеси глибокої переробки і є основою майбутнього сталого розвитку України.

Промислова політика в Україні впродовж останніх років була відсутня як поняття. Після ліквідації в 2014 році Міністерства промислової політики, промполітика «потонула» в надрах Мінекономіки. За останні два роки ситуація трохи зрушила з мертвої точки і з’явилися перші ознаки фіксації зусиль держави й на підтримці промисловості.

Відсутність присутності

Реалізація промислової політики в країні спочатку вимагає наявності формалізованих документів і відповідальних органів. Прийнята у 2018 році Стратегія розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року вже потребує доопрацювання. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості вже розробило законопроєкт «Про державну промислову політику». Але документ застряг десь у високих кабінетах. Кабінет Міністрів зараз також не має якихось докладних планів дій щодо розвитку промисловості.

У березні уряд затвердив Національну економічну стратегію до 2030 року. За логікою, уряд вже має її дотримуватися, але, на жаль, я цього не бачу. Навпаки, складається враження, що її прийняли для «галочки», тому що всі бачать можливі наслідки для економіки, наприклад, законопроєкту №5600.

Під час створення Мінстратегпрому передбачалося, що це міністерство займе ключову роль у формуванні промислової політики в країні. Справді, туди прийшли люди, які знають, що таке промисловість. Однак явних результатів поки що немає. Як я розумію, не лише від Мінстратегпрому залежить розвиток промисловості, а також від Кабміну й парламенту, який має приймати потрібні закони.

З погляду тих заходів і кроків, які здійснює влада, я, на жаль, не бачу цілісної промислової політики. Є різні ініціативи, причому походять вони переважно не від уряду, а від парламенту, точніше, від окремих депутатів економічного комітету. Дуже добре, що ці ініціативи є. Погано те, що вони – точкові, а не в рамках реалізації комплексної промислової політики, яку має розробити та впроваджувати уряд.

Точкові заходи

Серед окремих заходів, які є елементами держпідтримки розвитку промисловості, можна відзначити такі.

Локалізація

Якщо брати останні 1,5 року, то можна відзначити прийняття в першому читанні законопроєкту про локалізацію (№3739). Він уже більше року, з липня 2020 року, перебуває в режимі підготовки до другого читання. Щодо нього є проблеми з нашими міжнародними партнерами, які, маючи такі самі норми в законодавстві своїх країн, не хочуть бачити вимоги до локалізації в нашому законодавстві.

Представники ЄС і США зацікавлені в просуванні своєї продукції на експортні ринки. Вони відстоюють цю політику всіма доступними способами, в тому числі в Україні. Погано, коли Україна у питанні здорових економічних ініціатив одразу ж дає «задню» (як і сталося у випадку із законопроєктом про локалізацію), щойно прозвучав окрик від брюссельських або вашингтонських бюрократів.

Індустріальні парки

З останніх подій важливим, я вважаю прийняття в цілому одного із законів (№4416-1) в рамках перезапуску індустріальних парків. Базовий закон про індустріальні парки у нас є давно, але вони до останнього часу майже не розвивалися без достатніх стимулів для інвесторів.

У прийнятому законі передбачено бюджетне фінансування підведення інфраструктури та інженерних мереж до індустріальних парків, компенсація вартості підключення до мереж всередині парку, а також можливість компенсації процентних ставок за кредитами на купівлю нового обладнання.

З погляду промислової політики закон позитивний, він спрямований передусім на переробку. Також там є запобіжники на випадок різних зловживань, які були в роботі вільних економічних зон до 2005 року.

Крім того, Кабміну доручено виділяти в держбюджеті 2 млрд грн щорічно протягом 5 років на розвиток індустріальних парків. Зараз у нас саме в розпалі активна фаза бюджетного процесу. Буде цікаво подивитися, чи побачимо в проєкті держбюджету на 2022 рік кошти на розвиток індустріальних парків. Найімовірніше, вони з’являться у версії держбюджету до другого читання.

Інфраструктурні програми

Гідним прикладом прямої підтримки промисловості можна вважати виділення в держбюджеті поточного року 3,4 млрд грн на закупівлю пасажирських вагонів. Промислова політика в тому й полягає, що уряд дає цільові стимули, виділяє держпідтримку конкретним галузям, реалізує прийняті держпрограми.

Вперше така велика сума була виділена з держбюджету на розвиток залізничної інфраструктури. Добре, що закупівля відбулася не через відкритий тендер, а за переговорною процедурою. Я трохи бентежився, що в іншому випадку контракт виграє якийсь іноземний постачальник. Таких програм має бути в рази більше. Адже вони створюють нові робочі місця також і в суміжних галузях.

Важливо, що в держбюджеті на 2022 рік продовжена ця практика. На розвиток залізничної інфраструктури заплановане виділення 10 млрд грн, з них: 3,9 млрд грн – гарантовані й 6,1 млрд грн – за рахунок надходжень від ще не прийнятого законопроекту №5600.

Експортно-кредитне агентство

Важливим для розвитку промислового експорту є створення Експортно-кредитного агентства (ЕКА), яке нещодавно докапіталізували одразу на 1,8 млрд грн – до 2 млрд грн. Це, можливо, дасть змогу активізувати роботу ЕКА, тому що через 3,5 року з моменту його створення агентством надані страховки та гарантії лише 6 проєктам на загальну суму $690 тис. Це катастрофічно мало в порівнянні з $50 млрд українського експорту. Тобто агентство, за фактом, ще жодним чином не впливає на підтримку нашого експорту.

Також слід пам’ятати, за рахунок чого на 1,8 млрд грн зріс статутний капітал ЕКА. На цю суму були випущені ОВДП, щорічні відсотки за якими становлять 170 млн грн. Цю суму агентство буде щорічно спрямовувати не на підтримку експорту, а віддавати назад до бюджету у вигляді відсотків. Економічної доцільності в такому механізмі збільшення статутного капіталу немає. Зрештою, ЕКА – не банк.

Промисловість – пріоритет

Окремі точкові заходи ніколи ні за обсягом, ні за ефективністю не замінять системну підтримку промисловості. Усі заходи, спрямовані на підтримку промисловості, мають бути в рамках цілісної промполітики, яка включала б і експортне просування продукції з високою доданою вартістю.

На жаль, наша економіка вже утвердилася в своїй аграрно-сировинній структурі та виробництві продукції з низькою доданою вартістю, а також з аналогічним за структурою експортом. Навіть наш ІТ-сектор, який, начебто, вважається галуззю з високою доданою вартістю, насправді експортує «сировину» – програмний код. Готовий ІТ-продукт, якщо він з’являється, капіталізується в Америці, ЄС, Ізраїлі, але явно не тут, в Україні.

І зараз, якщо подивитися на динаміку промислового виробництва, ми бачимо, що вона сповільнюється. У січні-липні в порівнянні з аналогічним періодом 2020 року індекс промислової продукції становив лише 1,8%, в липні 2021-го в порівнянні з липнем 2020 року – лише 0,2%. За підсумками семи місяців наша промисловість знаходиться на рівні навіть трохи нижчому за 2017 рік. Тобто ми втратили чотири роки. Уже не діють чинники відновлення після коронакризи 2020 року, а інших драйверів зростання я не бачу. І все це – незважаючи на надзвичайно сприятливу до останнього моменту зовнішньоекономічну кон’юнктуру.

Нам потрібен розвиток промисловості не заради неї самої, а тому що саме там створюються високооплачувані робочі місця, високотехнологічний експорт, формуються доходи держбюджету. Наприклад, за нинішнього рівня розвитку АПК ми можемо збільшити експорт, скажімо, в два рази. І це все, більше ми не зможемо в силу природних причин і обмежень. А розвиток промисловості може збільшити експорт у 5-10 разів. А навколо ядра у вигляді промисловості може розвиватися сектор послуг: інжиніринг, ІТ та ін.

Зараз українській владі важливо не слухати думки різних «партнерів», які зацікавлені в збереженні України як ринку збуту для своєї продукції, а планомірно створювати умови для розвитку власної промисловості.

Не менш важливим є сприяння держбюджету програмам підтримки промисловості. Ідеться про своєчасне і достатнє фінансування пріоритетних програм. У нас в країні з цим проблеми, оскільки прямі стимули, надання податкових пільг та ін. передбачають бюджетні витрати або зменшення доходів бюджету. Проти цього завжди виступає Мінфін, який пов’язаний меморандумом з МВФ. Тому кошти на розвиток промисловості в бюджеті доводиться знаходити з боєм.

Однак поки що жодних реальних дій з реалізації цілісної промполітики не відбувається, її немає навіть у паперовому форматі. Промислова політика у нас звелася до того, що президент сказав, а прем’єр-міністр дав доручення в кожній області побудувати по одному заводу. Чому не по 3 або 5? Це найяскравіший приклад браку системного бачення, розуміння розвитку промисловості та відсутності стратегії як такої.

Деякі керівники нашої країни прямо говорять, що у них «немає часу» на стратегію. Мабуть, вони зайняті важливішими справами, хоча зараз важливіше економічного розвитку не може бути нічого.