Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості розробило законопроєкт «Про державну промислову політику». Наразі він перебуває на завершальній стадії погодження в центральних органах виконавчої влади. Про що йдеться в цьому законопроєкті, розповів Олег Уруський, віцепрем’єрміністр України – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України, на Форумі інноваційних виробництв, який вчора відбувся в індустріальному парку «Біла Церква». GMK Center публікує тези виступу Олега Уруського в рамках панельної дискусії.

Реалії промполітики

Мінстратегпром надавав свої зауваження та пропозиції до «Національної економічної стратегії до 2030 року», яка була затверджена урядом у березні. Вважаю, що в цілому цей документ відповідає тим викликам, які сьогодні стоять перед нами. З іншого боку, він вимагає серйозної конкретизації тих напрямів, на яких ми маємо більше зосередитися, тому що відсутність довгий час державної промислової політики фактично призвела до деіндустріалізації.

Якщо більш конкретно говорити про механізми відродження промисловості, які на сьогодні вже існують, то я хотів би зазначити, що в структурі Мінстратегпрому є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа. Вона не зовсім функціонально виконувала ті завдання, які перед нею стоять, багато коштів було витрачено марно. Зараз ми намагаємось максимально повернути ті кошти.

Я сподіваюся, що уряд найближчим часом, можливо, з наступного року, підтримає ініціативу міністерства щодо збільшення статутного капіталу цієї установи, щоб ми мали можливість розвернути розвиток нашої промисловості саме в інноваційному напрямку.

Важливо сказати, що Мінстратегпром розробив проєкт закону «Про державну промислову політику», в якому передбачені три основні напрями розвитку промислової політики: інноваційний, соціальний та екологічний. Це загальносвітові тренди, і ми не повинні в цьому плані відставати.

Також важливим моментом було прийняття урядом у грудні минулого року розпорядження про схвалення 23 пріоритетних для держави інвестиційних проєктів, 18 з яких супроводжує Мінстратегпром.

Потреба в імпортозаміщенні

Питання імпортозаміщення мало постати від самого початку створення нашої держави в 90-х роках минулого сторіччя. Проте особливої гостроти вони набули після агресії Російської Федерації в 2014 році, коли фактично повністю були зруйновані коопераційні зв’язки багатьох підприємств. І життя поставило нас перед необхідністю вирішення проблеми імпортозаміщення, що стало для нас питанням виживання.

На сьогодні при уряді функціонує урядова міжвідомча комісія з питань імпортозаміщення. Я сподіваюся, що найближчим часом будуть внесені зміни до положення про цю комісію. Вона була зорієнтована в основному на питання, пов’язані з оборонно-промисловим комплексом, але зараз ми хочемо розширити її діяльність на всі стратегічні галузі промисловості України.

Для прикладу, ми серійно виготовляли літаки Ан-74 на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві. Після втрати зв’язків з Росією це виробництво було зупинене. Зараз оцінка всіх заходів з імпортозаміщення стосовно цього літака – це сотні мільйонів доларів. Отже, ми маємо знайти джерело інвестицій, щоб продовжити випускати ці літаки. І на сьогодні спільно з концерном «Укроборонпром» уряд провів багато міжнародних перемовин. Ми виходимо, сподіваюся, на завершальну стадію підписання договору з канадськими партнерами, які допоможуть нам відновити виробництво: в першу чергу знайти інвестиції в імпортозаміщення, замінити складові, які випускалися в РФ, на складові з інших країн. Насамперед ми говоримо про складові наших виробників, але, безперечно, все ми не зможемо зробити: будуть і агрегати виробництва західних країн.

Проблему імпортозаміщення слід розглядати комплексно. Ми в Мінстратегпромі вже почали здійснювати конкретні заходи, ми фактично підійшли до питання створення Центру сертифікації та оцінки відповідності металопродукції зі спеціальних сталей і сплавів та металургійного матеріалознавства на базі галузевого інституту – ДП «УкрНДІспецсталь» у Запоріжжі. Це необхідно для сертифікації та оцінки відповідності продукції згідно з міжнародними стандартами. На сьогодні вже розроблено положення про цей центр. Я вважаю це конкретним кроком, який здійснює уряд у напрямку вирішення проблеми імпортозаміщення. І таких кроків буде дедалі більше.

Виклики декарбонізації

Зараз багато країн світу зовсім по-іншому дивляться на розвиток своєї економіки – поставлено завдання декарбонізації промисловості. Усе це пов’язане з необхідністю вирішення багатьох комплексних питань.

Я переконаний, що вже найближчим часом ми маємо бути в руслі всіх цих нових трендів. У законопроєкті «Про державну промислову політику», який розроблено і який зараз перебуває на завершальній стадії погодження в центральних органах виконавчої влади, одним з напрямів є екологічна складова нашої промисловості.

Це законопроєкт передбачає низку преференцій та стимулів для промисловості. Сподіваюся, його підтримає й Міністерство фінансів: ми ще не отримали від них погодження законопроєкту. Це буде важливим показником погляду наших фіскальних органів на необхідні стимули для промисловості.

Стратегія, яка була прийнята урядом в березні, лише в загальних рисах показала напрямок, в якому має рухатися наша промислова політика. Конкретне наповнення ми маємо робити в інших нормативно-правових, законодавчих актах.

Зокрема, ми разом з іншими органами влади започатковуємо пілотний проєкт екоіндустріального парку з переробки промислових відходів у місті Кривий Ріг зі строком роботи до 50 років. Він передбачає розвиток за трьома напрямами: використання відходів виробництва в процесі «Великого будівництва», в енергетиці та отримання технологій видобування рідкоземельних металів, які містяться в цих відходах.

У 2020 році наша держава отримала 40% ВВП доходів. На мій погляд, це уже надто багато для економіки, що розвивається. Якщо ж законопроєкт №5600 буде прийнято, ми, замість того щоб стимулювати бізнес-активність, прискорювати зростання й форсувати вихід із кризи, навпаки збільшимо податкове навантаження на економіку. Причому на всіх фронтах. Так, це дасть змогу зібрати максимально багато податків. Але в довгостроковій перспективі лише загальмує зростання.

Зараз доволі сприятлива ситуація: у нас експортні ціни максимальні за багатьма позиціями, в тому числі по металургії та продовольству. Це дає бізнесу можливість тримати рентабельність. Але якщо ціни впадуть, у нас будуть проблеми аж до ймовірності входження в стагнацію й девальвацію.

Я вважаю, що, проштовхуючи тотальне підвищення податків, Мінфін сповідує подвійні стандарти. Коли він не хоче щось приймати, впроваджувати якісь заходи з лібералізації економіки (як, наприклад, було з тим самим податком на виведений капітал), він розповідає, що час втрачено. Нагадує, що в Податковому кодексі є норма, яка вимагає приймати зміни до податкового законодавства як мінімум за шість місяців до набуття ними чинності. Але ця норма не завадила Мінфіну минулого року проштовхнути законопроєкт №1210 і одразу ж запустити його в дію, просто з дня прийняття й підписання.

Зараз у законопроєкті №5600 також є норма, згідно з якою він набирає чинності з 1 липня. Хоча немає впевненості, що до 1 липня його приймуть. Тобто Мінфін намагається протиснути збільшення податків мало не з коліс.

Така поспішність є надзвичайно дивною, оскільки поточна економічна ситуація взагалі й збирання податків зокрема, зараз дуже хороші. Звіт ще не вийшов, але за п’ять місяців зведений бюджет, найімовірніше, буде бездефіцитним. Можливо, навіть профіцитним. Тільки за травень держава отримала на 57 млрд грн більше податків, ніж рік тому, коли економіка була в локдауні. Це означає, що у нас зараз дуже високі доходи бюджету від ввезення імпортних товарів. Наприклад, у травні це +58%. Дуже високі доходи по зарплатах – +30% по відношенню до минулого року. Відповідно, доходи держави будуть перевиконані, і підвищення податків зараз є вкрай дивним. Єдине, що держава зможе зробити таким підвищенням – забрати у підприємств частину грошей на розвиток і мінімізувати зростання економіки в поточному періоді.

Нічим хорошим для економіки це не закінчиться. Інфляція у світі зараз просто величезна. Промислова інфляція з липня минулого року сягнула вже 30%. Навіть в Америці та Китаї промислова інфляція вийшла на рівень 10%. Так світ виходить з пандемічної кризи, коли, навпаки, була промислова дефляція. Природно, все це спричинить збільшення цін і для населення.

За моєю оцінкою, споживча інфляція в Україні цього року буде приблизно 10-12%. Національний банк каже, що до четвертого кварталу споживча інфляція піде на спад. Але судячи з того, що промислова інфляція продовжує прискорюватися, споживча може бути вищою.

І звісно ж, будь-яке підвищення податків обов’язково позначиться на інфляції. Більше того, будь-яке підвищення податків і збільшення номінальних ставок за рентами й акцизами завжди відіграє роль інфляційної пружини. Держава намагається збільшити податкове навантаження, а бізнес, щоб це компенсувати, збільшує ціни й номінальний обсяг економіки. Це дає економіці змогу зрости в доларовому еквіваленті, якщо немає девальвації. Але з великою ймовірністю можна очікувати, що в нас буде девальвація.

Держава не може обдурити економіку. Якщо ми збільшуємо податки, ми зменшуємо інвестиції. Інвестиції потрібні для того, щоб створювати робочі місця, оновлювати виробничі потужності, щоб ставати більш ефективним. Якщо у підприємств немає на це грошей, економіка буде просто просідати.

Усі прагнення підвищити податки для гірничо-металургійного комплексу можна пояснювати тим, що зараз доволі високі світові ціни. Такі цінові піки бувають раз на 10-12 років.

Сьогоднішня ситуація склалася переважно через те, що видобувні потужності Бразилії мають проблеми і тому не можуть забезпечити відповідну кількість свого продукту для світового ринку. Цей відносно невеличкий дефіцит і став каталізатором зростання цін на залізну руду. Але вищі ціни стимулюють усіх видобувати й експортувати більше.

Цей момент високих цін мине. Ніхто не знає, коли точно він закінчиться, але такі піки ніколи не були тривалими. А ось цінові ями довгі та глибокі.

Зрозуміло, коли підприємство більше заробляє, воно й більше податків сплачує. Без усякого підвищення. Якщо порівняти те, що було сплачено «АрселорМіттал Кривій Ріг» цього року, з тим, що було сплачено минулого року за той самий період, то побачимо, що платежі до бюджетів усіх рівнів зросли майже в двічі. Але виключно за рахунок покращення фінансової кон’юнктури.

Крім того, якщо підприємство зараз має можливість більше заробити, то воно матиме більшу можливість вкласти зароблені гроші в модернізацію своїх виробничих потужностей, в тому числі з екологічною метою, з покращенням технології, адже для модернізації потрібні кошти.

В Європі держави серйозно підтримують екологічну модернізацію. Там ідеться не про підвищення податків, а про транші чи фінансову допомогу, яку держава надає підприємствам саме для здійснення необхідної технологічної модернізації виробництв. Ми не надто сподіваємося, що держава буде допомагати ГМК, але водночас очікуємо, що нам не будуть заважати.

Не варто прив’язувати рентну плату в Кривому Розі до цін у північному Китаї. Насправді ми не знаємо жодної країни, де податки прив’язуються до цін на руду чи на продукти переробки в Китаї. Базою оподаткування у найбільш розвинутих державах світу є прибуток від діяльності з видобування корисних копалин. У таких державах, як Австралія та Канада, податок на видобуток залізної руди фактично є різновидом корпоративного податку на прибуток. У Сполучених Штатах Америки податок на видобуток залізної руди стягується на федеральному рівні з виручки від реалізації корисних копалин, а також на місцевому рівні із оподатковуваного прибутку.

У переважній більшості інших держав, у тому числі тих, що розвиваються, базою оподаткування є фактична виручка від реалізації або чистий дохід від використання видобутих корисних копалин. Є також держави із комбінованим оподаткуванням, де податок може стягуватися спочатку у фіксованій сумі з одиниці ваги видобутих корисних копалин, а потім додатково ще й з одиниці площі ділянки, на який провадиться видобувна діяльність. Серед таких держав, наприклад, Індія й Китай.

У державах пострадянського простору, у яких ведеться видобуток і промислова переробка залізної руди (Росія, Казахстан), застосовується диверсифікований підхід. Реалізована залізорудна сировина оподатковується на основі індикативних цін Лондонської біржі LME (Казахстан) або на основі фактичної ціни реалізації, скоригованої на витрати з переробки і транспортування (Росія). Якщо ж залізна руда не продається, а використовується у господарській діяльності, то базою для її оподаткування є фактична собівартість видобутку та первинної переробки (Росія), збільшена на мінімальний коефіцієнт рентабельності 20% (Казахстан).

Наприклад, «АрселорМіттал Кривій Ріг» сам споживає 75-80% видобутої залізної руди та переробляє її на метал в Україні. Експорт залізної руди не є нашим головним бізнесом. Ми металурги. Найперше наше завдання – забезпечити себе сировиною. Ми видобуваємо трохи більше, ніж самі можемо переробити, а решту відправляємо до Європи. Тому нам дуже важко зрозуміти, навіщо для визначення податкової бази використовувати IODEX 62% FE CFR China за даними агенції Platts.

Нещодавно в парламенті почала працювати робоча група з вивчення законопроекту №5600. Ми одразу подали цій групі свої пропозиції.

Підсумовуючи досвід багатьох розвинутих держав і країн, що розвиваються, ми вважаємо найбільш прийнятною для України в сьогоднішніх умовах модель Бразилії, де базою оподаткування є чистий дохід (виручка від реалізації корисних копалин, зменшена на суми непрямих податків, страхування й транспортування) у поєднанні із моделлю, яка використовується у Казахстані для оподаткування нереалізованої залізорудної сировини на основі її виробничої собівартості, збільшеної на розмір рентабельності.

Застосування ж індикативних цін для визначення бази оподаткування не є справедливим і економічно обґрунтованим підходом. Така модель не враховує реальний розмір виручки й доходу гірничо-видобувних компаній (зокрема, не буде враховано якість залізорудної сировини, реальні умови та географічний регіон поставки, транспортні витрати тощо).

Запровадження запропонованого нами механізму є цілком прийнятним як для держави, так і для платників рентної плати – гірничодобувних підприємств. Застосування запропонованої моделі суттєво збільшить надходження рентної плати до бюджету. Водночас таке збільшення не буде надто болючим для галузі.